Пам'ятаємо подвиг героїв Крут

 29 січня в Україні вшановують пам'ять героїв Битви під Крутами, яка відбулася 1918 року. Тоді група українських студентів та бійців вільного козацтва (близько 300 осіб), яка захищала УНР, зіткнулася з чотиритисячною армією Міхаіла Муравйова.

Бій тривав до вечора, українці змогли завдати суттєвої шкоди противнику. Після надходження наказу про відступ частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівними. Один взвод студентів у сутінках втратив орієнтир і вийшов до станції Крути, яку вже захопили червоноармійці. Ті розстріляли 27 юнаків, молодшим з яких було лише 16 років.

Самопожертва молодого покоління в боротьбі за незалежність у 1918 році стала прикладом для сучасних захисників України, як успішно борються проти численного ворога.

                 День пам'яті жертв Голокосту

Бабин Яр… Полюс нелюдськості… Наш біль… Наша пам’ять… Одна з найстрашніших сторінок літопису зла та страждань, написана людською кров’ю. Це всесвітньо відоме місце трагедії, що стала символом Голокосту, найбільший інтернаціональний цвинтар в Україні. За два дні 29-30 вересня 1941 р. розстріляли в цьому яру 33 771 особу – практично все єврейське населення Києва. Загальна ж кількість жертв за час окупації сягнула близько 200 тисяч.

Практично у кожному місті чи селі був свій Бабин Яр.

Дробицький Яр — урочище поблизу Харкова, яке стало свідком трагедії Голокосту — систематичних і масових розстрілів 1941–1942 років. Передувала цьому окупація Харкова німецькими військами, що почалася 24 жовтня 1941 року. Разом із нею відбувся й перепис населення із формуванням окремих списків євреїв та ромів. Німецькі нацисти організували для них гетто на східній околиці міста. Невдовзі всіх євреїв та ромів із цього гетто вбили. Усього тут були вбиті від 16 до 19 тисяч осіб.

Із часів страшної трагедії Голокосту, від якої світ не може оговтатися й досі, минуло майже 80 років. Так мало, щоб забути — для одних, і достатньо, щоб повторити — для інших. У 2022 році внаслідок військового вторгнення Російської Федерації Україна знову пережила масові жорстокі вбивства та поховання. А разом із тим — і паплюження пам’яті тих, хто загинув у найстрашнішій війні в історії людства. Адже 26 березня 2022 року внаслідок російських артилерійських обстрілів була пошкоджена меморіальна менора в Дробицькому Яру.

Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.

                     У єдності сила народу!

День Соборності – це свято, яке єднає кожного українцям, єднає наші міста та думки. Тому у 2023 році цей день є важливим для нашого народу, свободи та єдності. Адже сьогодні ідея соборності залишається базовою національною цінністю українців.

Лише разом, у єдності ми зможемо подолати ворога, який посягнув на нашу землю та свободу.

Святкуючи День Соборності, згадаємо цитати видатних українців: письменників, поетів, державних діячів, які народилися у різних куточках нашої держави, але об’єднані величезною любов’ю до нашої Батьківщини. Свого часу вони внесли вагомий внесок у відродження нашої Держави, збереження української мови, віри та наших славетних традицій.

«Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть».

Тарас Шевченко (1814-1861) с. Моринці Черкащина

«Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов’їну».

Володимир Сосюра (1898-1965) м. Дебальцеве Донецької області

«До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється».

Леся Українка (1871-1913) м. Новоград — Волинський Житомирщина

«Я знаю вас, нащадки запорожців, Я вірю вам і низько б’ю чолом. Дивлюсь на вас і вірою займаюсь, І б’ю поламаним крилом».

Олександр Олесь (1878-1944) м. Білопілля Харківщина

«Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!».

Василь Симоненко (1929-1963) с. Біївці Полтавщина

«Як один Бог на небі, так одна Україна на землі!».

Степан Бандера (1909-1959) с. Старий Угринів Франківщина

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів».

Іван Франко (1856-1916) с. Нагуєвичі Львівщина

«Не чіпатися того, що ділить і роз’єднує поодинокі частини української землі, а пильнувати того, що лучить і єднає їх до купи, і се зміцнювати і розвивати мусимо… Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися — се повинно бути у всім нашим гаслом».

Михайло Грушевський (1866-1934) м. Холм Польща-м. Київ

 

Література Охтирщини

Книжковий ланцюг єдності

Іван Багряний - видатний український поет, письменник, публіцист, емігрант, признаний у всьому світі. Сьогодні його сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори. Адже хоч він і народився та провів більшість життя в Україні, його основні твори публікувались і прославилися вже за кордоном. А на батьківщину вони повернулися тільки після проголошення незалежності.

України.

 Насправді цю людину звали Іван Павлович Лозов’ягін. Він народився 1906 року в місті Охтирка, що тоді належало до Харківської губернії, а тепер входить до складу Сумщини.

 Батько Івана, Павло Лозов’ягін, був мулярем. Дослідники кажуть, що історично прізвище було інше – Лозов’яга, але його спотворили, зрусифікували під час оформлення документів у XIX столітті, що взагалі було вельми розповсюдженим явищем. Мати походила з селянського роду.

 Ще в юності, в 1920-ті роки, Іван Лозов’ягін часто й надовго залишав Охтирку – для навчання в Краснопіллі та в Києві, для праці в Кам’янці-Подільському та на Донбасі, для поїздок до тодішньої столиці Радянської України Харкова, зрештою, просто для мандрів Україною.

 Іван Лозов’ягін мав безліч псевдонімів – від "Сорок Сорок" до "Дон Кочерга".

 Але по-справжньому прижився та навіть замінив собою справжнє ім’я тільки один – Іван Багряний.

Книга Валерії Бакуліної "Хто вкрав істину?" - журналістське дослідження, проведене з липня 2013 року по грудень 2014-го.

Мета книги - гідна оцінка величної постаті Івана Багряного та популяризація його творчості.

Цього дня сім років тому завершилися бої

за Донецький аеропорт

20 січня 2015 року проросійські бойовики, не припиняючи штурмів, підірвали новий термінал Донецького аеропорту, остаточно перетворивши колись один з найбільших аеропортів країни на руїни. Після того військовим керівництвом було прийнято рішення відвести українських бійців, і 22 січня останні вцілілі захисники залишили зруйнований термінал.

Як відомо, оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників ДАПу назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

                    Окупація Криму. Хронологія

  "Загублений острів" — це збірка репортажів з окупованого Криму, куди відома журналістка Наталя Гуменюк їздила упродовж 2014–2019 рр. У книжці — справжні історії і трагедії людей, життя яких кардинально змінилося після 2014 року, бо відтоді хтось із кримчан живе в окупації, а хтось — просто в іншій країні.

То ж яка їхня неприхована правда? Підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами відверто розповідають свої історії: одні діляться тихим, глухим болем, інші — просто втомилися мовчати й боятися.

Ця книжка є справжнім голосом анексованого Криму, його багатоголоссям, в якому окремі розповіді творять єдину спільну історію, яка ще не завершилася.

          20 січня День Автономної республіки Крим

 Жовто-блакитний прапор України та блакитний прапор з золотим кримськотатарського народу ‒ це символи захисту від російської навали за незалежну Україну, у складі якої АР Крим, за нашу рідну землю. Кримськотатарський народ і українці єдині.

Минуле Криму багате на події — величні і щасливі, трагічні й героїчні, власне, як і історія будь-якого іншого регіону з давньою, складною і суперечливою долею.

Що нам відомо про Крим?Сонце, море, гори. Маленькі містечка, пишні палаци, військова слава Севастополя й загадки античного Херсонеса, легенди Бахчисараю та перекази Генуезької фортеці... Хто розбере, що тут правда, що — вигадка?

У книзі "Крим: енциклопедія, казка, гра"(укладач Юлія Бєсєдіна) зібрані казки та легенди кримчаків, і водночас — основна інформація про географію, історію, культуру та життя в Криму від давнини і до сьогодні.

           Святкові дзвони січня

Обряд водосвяття в наші дні дуже шанується православними людьми.

Водохресна вода - велика святиня. Вона має велику силу - виліковувати важкі хвороби. Ніколи не псується. Її можна зберігати хоч сотню років.

В ніч проти Богоявлення небеса "відкриваються" і вода набуває цілющих властивостей.

На Водохреща вирубували на річці з криги хреста, поливали буряковим, калиновим соком. Дерева, що знаходились на березі річки, прикрашали сухоцвітами, кетягаии калини.

Воду набирали в посуд, також прикрашений сухоцвітами, стрічками.

В небо випускали голубів - символ сходження Святого духа(перша назва свята Богоявлення).

Характерний елемент символіки обряду "Хрещення" - васильки, васильчики, квіти базиліка м'ятолистового(Оcinum Basilikum), що широко використовується як обрядовий атрибут у календарних святах.

Після окроплення свяченою водою помешкань, малювали на дверях хрестики крейдою. Раніше виготовляли хрестики з соломи, вирізали з паперу. Вірили, що цей обряд допоможе почистити будинок від злих сил, нещасть.

Водохреща(Богоявлення, Водосвяття, Йордан, Ордан, Ардан) - завершальне свято різдвяно-новорічного циклу.

З глибокою шаною і безмірною вдячністю за пам'ять віків, за спільне коріння нашому славному роду!

       Обереги українського народу

Здавна жінка повинна була підготуватись до Різдва, а тому й дітей старались чимось зайняти. Так привчали їх до традиційних українських ремесел з простими і доступними матеріалами - соломою.

Досить поширеними були павуки виготовлені з зібраних соломинок у вигляді ромбиків або квадратиків. Напередодні Різдва павуків підвішували до центрального сволока на довгій волосинці з кінського хвоста. Завдяки циркуляції повітря - через вхідні двері та з палаючої печі - "павук", ніби жива істота повертався в різні боки. Його рухи заворожували. Особливі емоції і захоплення він викликав у дітвори.

Павук ототожнювався з символічним уявленням про працьовитість. Був оберегом і символом Всесвіт, який ніби - то заснували павуки.

В цьому році сплетений "павук" оселився і в нашій бібліотеці. Про це подбали наші читачки - дівчата, що побували на майстер-класі "Що таке оберіг?" з циклу різдвяно-новорічних заходів "Щедра коляда рідну землю обліта!"

Рукотворна традиція вічна, як саме життя.